|
|
Obecność amerykańskich, brytyjskich i niemieckich dyplomatów podczas tworzenia Raportu Harmela miała bardzo ważne znaczenie dla przekształcenia pierwotnej intencji jago autora, aby skoncentrować się na zamkniętym posiedzeniu „klubu europejskiego” i doprowadziła do wypracowania szerszego programu obejmującego cały Sojusz; podkreślanie europejskiej solidarności ukierunkowanej przeciwko presji USA było zbyt wąskim punktem widzenia.
|
|
|
Why détente was to occupy such an important place in NATO's history and why the smaller nations' voices came to be heard more clearly by the mid-1960s were both consequences of the changing geopolitical scene. Just as the Anglo-French Suez debacle deflected attention from the advice of the Three Wise Men, so a host of events within the Alliance and between the two blocs served to promote the goals of the Harmel Report. A primary agent was the sense that the Cold War had entered a new stage with the ending of the Cuban missile crisis in 1962 and the Berlin crisis in 1964. In both these circumstances the Soviet Union withdrew from the brink of war-in Cuba by withdrawing its missiles from the island and in Berlin by signing a treaty with the German Democratic Republic that omitted mention of the status of West Berlin. The result was an assumption, particularly among the European Allies, that the Soviet Union and the Warsaw bloc were increasingly moving toward normal, if often adversarial, relations with NATO. The language of the Harmel report suggests that the subsequent relaxation of tensions would not be "the final goal but is part of a long-term process to promote better relations and to foster a European settlement."
|
|
|
Dans ce contexte, le Rapport Harmel représentait la réponse de l'OTAN au défi gaulliste. Il établissait clairement que la réussite du pilier militaire rendait la détente possible. S'appuyant sur cette base, l'OTAN pouvait développer les moyens de renforcer les contacts politiques et économiques avec le bloc de l'Est. Alors que de Gaulle était d'accord pour considérer la détente comme un moyen de parvenir à de nouvelles relations avec l'adversaire soviétique, il n'acceptait pas le rôle dévolu au Conseil de l'Atlantique Nord dans la coordination des politiques nationales pour parvenir à cet objectif. Le problème trouva une solution lorsque la France accepta de se rallier au concept général de la consultation politique, sans être tenue d'accepter la perspective d'une structure politique intégrée. Plutôt que de risquer un isolement plus grand encore au sein de l'Alliance, la France marqua avec réticence son accord pour une version édulcorée des recommandations spécifiques des groupes de travail. Il en résulta un document ne comprenant que dix-sept paragraphes.
|
|
|
Die Vorarbeiten zu dem Bericht wurden nicht nur von Angehörigen der kleineren NATO-Staaten geleistet. Zu den Berichterstattern der vier Untergruppen einer Sondergruppe, die der Nordatlantikrat unter der Leitung des damaligen Generalsekretärs Manlio Brosio eingerichtet hatte, zählten Karl Schutz, J.H.A. Watson und Foy Kohler vom deutschen, britischen bzw. amerikanischen Außenministerium. Watson und Schutz leiteten die Untergruppe 1 zu den Ost-West-Beziehungen, während Kohler Berichterstatter der Untergruppe 2 zu allgemeinen Frage der Verteidigung war. Der Belgier Paul-Henri Spaak führte den Vorsitz der Untergruppe 3 zu den Beziehungen unter den NATO-Mitgliedstaaten, und ein Niederländer, Professor C.L. Patijn (Universität Utrecht), leitete die Untergruppe 4 zu Entwicklungen außerhalb des NATO-Gebiets. Die Mitarbeit amerikanischer, britischer und deutscher Diplomaten am Entwurf des Harmel-Berichts war von entscheidender Bedeutung dafür, dass Harmels ursprüngliches Interesse an einem rein europäischen Plan doch in ein umfassenderes Programm einmündete, in das die gesamte NATO einbezogen werden konnte; die Geschlossenheit der Europäer gegen den Druck seitens der Vereinigten Staaten hervorzuheben war eine zu sehr begrenzte Zielsetzung.
|
|
|
El que la distensión pasase a ocupar un lugar de primera fila dentro de la historia de la Alianza y el que la voz de los países más pequeños se escuchara con más claridad a mediados de los años sesenta se debió a los cambios que se produjeron en la escena geopolítica. Si el fracaso anglofrancés en Suez eclipsó en gran medida la atención prestada a las recomendaciones de los Tres Sabios, los acontecimientos que se produjeron dentro de la Alianza y entre los dos bloques mundiales sirvieron para promover los objetivos del Informe Harmel. Existía la sensación de que la guerra fría había entrado en una nueva etapa tras la crisis de los misiles de Cuba en 1962 y la de Berlín en 1964, dos circunstancias en las que la Unión Soviética retrocedió cuando se llegó al límite del comienzo del conflicto, en Cuba retirando sus misiles y en Berlín mediante la firma de un tratado con la República Democrática Alemana en el que se omitía cualquier mención al estatus de Berlín Occidental. El resultado fue que muchos países, y en especial muchos Aliados europeos, pensaron que la Unión Soviética y el resto de las naciones del Pacto de Varsovia estaban evolucionando hacia unas relaciones normales, aunque dentro de la rivalidad, con la OTAN. El lenguaje del Informe Harmel sugiere que la relajación de tensiones que se produciría no debía considerarse “el objetivo final sino una parte de un proceso a largo plazo orientado a fomentar unas mejores relaciones e impulsar un acuerdo en Europa.”
|
|
|
Il faticoso lavoro preliminare del rapporto non fu limitato ai membri delle potenze più piccole. Tra i relatori dei quattro sottogruppi di un gruppo speciale che il Consiglio Nord Atlantico aveva istituito sotto l'allora Segretario generale Manlio Brosio, c'era Karl Schutz, J.H.A. Watson, e Foy Kohler, rispettivamente dei ministeri degli esteri della Repubblica federale di Germania, del Regno Unito e degli Stati Uniti. Watson e Schutz erano a capo del sottogruppo 1) sulle relazioni Est-Ovest, mentre Kohler fu il relatore del sottogruppo 2) per la difesa in generale. Il belga Paul-Henri Spaak presiedette il sottogruppo 3) sulle relazioni interalleate, e il professore olandese C.L. Patijn dell'Università di Utrecht contribuì al sottogruppo 4) sugli sviluppi fuori dall'area NATO. La presenza di diplomatici americani, inglesi, e tedeschi nella formulazione del rapporto Harmel fu così importante da trasformare l'interesse iniziale di Harmel per una composizione strettamente europea in un più vasto programma che comprendeva l' intera Alleanza; sottolineare la solidarietà europea contro la pressione USA costituiva una focalizzazione troppo limitata.
|
|
|
Esta colaboração no grupo de trabalho entre pequenas e grandes potências reflectia uma mudança importante da atmosfera que tinha produzido o Relatório do Comité de Três sobre a Colaboração Não Militar na OTAN, em 1956. O relatório dos "Sábios" era, fundamentalmente, um cri de coeur das nações mais pequenas, que se tinham sentido excluídas do processo de tomada de decisões. Pediam uma colaboração genuína nos conselhos da OTAN. Aquele relatório foi ensombrado pela crise do Suez, que na realidade foi uma demonstração da marginalização dos Aliados mais pequenos da OTAN. Apesar de o Conselho ter aprovado o relatório em Maio de 1957, a sua recomendação específica de "cooperação e consultas alargadas nas fases iniciais da formação de políticas" foi em grade parte ignorada durante a década seguinte.
|
|
|
لم يقتصر الجهد الذي بُذل لإعداد "تقرير هارمل" على القوى الصغيرة بالحلف. فقد كان من بين رؤساء اللجان الفرعية الأربع التي انبثقت عن اللجنة الخاصة التي أنشأها مجلس شمالي الأطلسي في عهد أمينه العام مانيلو بروسيو Manilo Brosio، كان كل من كارل شوتـز Karl Shutz وجيه. اتش واتسون Watson J. H. وفوي كولـر Foy Kohler من وزارات خارجية جمهورية ألمانيا الاتحادية وبريطانيا والولايات المتحدة، على التوالي. وترأس واتسون وشوتـز اللجنة الفرعية الأولى التي درست العلاقات الشرقية ـ الغربية، بينما ترأس كولـر اللجنة الفرعية الثانية التي ركزت على قضايا الدفاع العام. أما البلجيكي بول هنري اسباك Paul-Henri Spaak، فقد ترأس اللجنة الفرعية الثالثة التي أوكلت إليها مهمة تقييم العلاقات بين دول حلف الناتو. وكان الأستاذ الهولندي سي. ال. باتيجن C. L. Patijn من جامعة أوتريخت رئيس اللجنة الفرعية الرابعة التي درست التطورات خارج منطقة حلف الناتو. واكتسى حضور الدبلوماسيين الأمريكيين والبريطانيين والألمان بالغ الأهمية في إخراج تقرير هارمل من إطاره الأوروبي وتحويله إلى برنامج شامل يعكس إرادة أعضاء الحلف كافة. ولو أن التقرير ركز فقط على التضامن الأوروبي في وجه الضغط الأمريكي، لجاء ضعيفاً ومحدود الأفق.
|
|
|
Το γιατί η ύφεση επρόκειτο να καταλάβει τόσο μεγάλη θέση στην ιστορία του ΝΑΤΟ και το γιατί οι επιλογές των μικρότερων κρατών κατέληξαν να ακουστούν πιο καθαρά μέχρι τα μέσα της δεκαετίας του 1960 ήταν το επακόλουθο ενός μεταβαλλόμενου γεωπολιτικού σκηνικού. Όπως ακριβώς η Άγγλο-Γαλλική αποτυχία εξέτρεψε την προσοχή από τη συμβουλή των Τριών Σοφών Ανδρών, έτσι και ένα πλήθος από γεγονότα εντός της Συμμαχίας και μεταξύ των δύο μπλοκ λειτούργησαν για την προώθηση των στόχων της Έκθεσης Harmel. Ένας κύριος παράγοντας ήταν η αίσθηση ότι ο Ψυχρός Πόλεμος είχε εισέλθει σε μια νέα φάση με τον τερματισμό της πυραυλικής κρίσης στην Κούβα το 1962 και της κρίσης του Βερολίνου το 1964. Και στις δύο περιπτώσεις η Σοβιετική Ένωση αποσύρθηκε από χείλος του πολέμου – στην Κούβα αποσύροντας του πυραύλους από το νησί και στο Βερολίνο με την υπογραφή μιας συνθήκης με την Λαϊκή Δημοκρατία της Γερμανία στην οποία παραλήφθηκε να αναφερθεί το καθεστώς του Δυτικού Βερολίνου. Το αποτέλεσμα ήταν μια υπόθεση, κυρίως μεταξύ των Ευρωπαίων Συμμάχων, ότι η Σοβιετική Ένωση και ο συνασπισμός της Βαρσοβίας μετακινούνταν ολοένα και περισσότερο προς την κατεύθυνση φυσιολογικών, αν και συχνά αντιπαρατιθέμενων, σχέσεων με το ΝΑΤΟ. Η γλώσσα της έκθεσης Harmel υποδεικνύει ότι η επακολουθήσασα χαλάρωση στις εντάσεις δεν θα μπορούσε να είναι «ο τελικός στόχος αλλά είναι μέρος μιας μακροπρόθεσμης διαδικασίας για την προώθηση καλύτερων σχέσεων και για την σφυρηλάτηση μιας Ευρωπαϊκής διευθέτησης».
|
|
|
Deze samenwerking tussen grote en kleinere mogendheden in de werkgroepen weerspiegelde een belangrijke verandering in de vroegere sfeer die in 1956 had geleid tot het Rapport van de Commissie van Drie over de Niet-Militaire Samenwerking in de NAVO. Dit rapport van de drie "Wijze Mannen" was eigenlijk een hartekreet van de kleinere naties die zich buitengesloten voelden in het besluitvormingspoces. Zij vroegen om werkelijke samenwerking in de NAVO-raden. Dat rapport werd overschaduwd door de Suez-crisis, die zelf een illustratie was van de marginalisatie van de kleinere NAVO-Bondgenoten. Terwijl de Raad het rapport in mei 1957 goedkeurde, werd de specifieke aanbeveling dat "in een vroeg stadium van de beleidsvorming uitvoerig overleg en samenwerking" dienden plaats te vinden, de volgende tien jaar grotendeels genegeerd.
|
|
|
Основната част от работата по доклада не е поверена на представители на малките държави. Трима от докладчиците по четирите подгрупи към Специалната група, създадена от Северноатлантическия съвет под ръководството на тогавашния генерален секретар Манлио Брозио, са Карл Шулц, Дж. Уотсън и Фой Колър съответно от външните министерства на Федерална република Германия, Великобритания и Съединените щати. Уотсън и Шулц ръководят подгрупа 1 по отношенията Изток-Запад, а Колър е докладчик за подгрупа 2 по общите въпроси на отбраната. Третата подгрупа по отношенията между съюзническите държави се ръководи от белгиеца Пол-Анри Спаак, а подгрупа 4 по развитието извън зоната на НАТО – от холандския професор Патейн от Университет в Утрехт. Присъствието на американски, британски и германски дипломат след авторите на доклада Армел е много важно, защото първоначалния замисъл на Армел за чисто европейска група, която да подчертае европейската солидарност срещу натиска на САЩ е твърде ограничен, а така се получава широка програма, обхващаща целия Алианс.
|
|
|
, tak naopak velké množství událostí uvnitř Aliance a mezi dvěma světovými bloky prosazovaly cíle Harmelovy doktríny. Primárním činitelem byl dojem, že skončením kubánské krize v roce 1962 a berlínské krize v roce 1964 vstoupila studená válka do nového období. V obou případech přivedl Sovětský svaz svět na pokraj třetí světové války, které nakonec zabránil na jedné straně stažením řízených střel z Kuby, na straně druhé podpisem smlouvy s Německou demokratickou republikou, ve které nebyla zmínka o statusu Západního Berlína. Výsledkem byla domněnka evropských spojenců, že Sovětský svaz a státy Varšavské smlouvy činí určitý posun směrem k normalizaci vztahů, i když opozičních, s NATO. Harmelova doktrína navrhuje, aby uvolnění napětí nebylo pouze “konečným cílem, ale součástí dlouhodobého procesu navazování lepších vzájemných vztahů a podpory smíření v Evropě.”
|
|
|
Arbejdet på rapporten var ikke begrænset til medlemmerne af de mindre magter. Blandt rapporteurerne for en specialgruppes fire undergrupper, som var nedsat af Det Nordatlantiske Råd under daværende generalsekretær Manlio Brosio, var Karl Schutz, J.H.A. Watson og Foy Kohler fra udenrigsministerierne i hhv. Forbundsrepublikken Tyskland, Storbritannien og USA. Watson og Schutz ledte undergruppe 1 om Øst-Vest-relationer, mens Kohler var rapporteur i undergruppe 2 om det generelle forsvar. Belgiens Paul-Henri Spaak var formand for undergruppe 3 om Alliancens interne relationer, og den hollandske professor C.L. Patijn fra Utrechts Universitet for undergruppe 4 om udviklingen uden for NATO-området. Tilstedeværelsen af amerikanske, britiske og tyske diplomater i udformningen af Harmel-rapporten havde enorm betydning for at udbrede Harmels indledende interesse fra en strengt europæisk ramme til et bredere program, som omfattede hele Alliancen - det var for snævert kun at understrege europæisk solidaritet i forhold til det amerikanske pres.
|
|
|
Aruande koostamisel ei teinud suurt tööd ainult väikeriigid. Alliansi toonase peasekretäri Manlio Brosio ülesandel Põhja-Atlandi Nõukogu poolt moodustatud erigrupi nelja alagruppi kuulusid ka Karl Schutz, J. H. A. Watson ning Foy Kohler vastavalt Saksamaa Liitvabariigi, Ühendkuningriigi ja Ameerika Ühendriikide välisministeeriumidest. Watson ja Schutz juhtisid esimese alagrupi tööd, mis puudutas Ida ja Lääne suhteid. Kohler tegeles teises alagrupis üldiste kaitseküsimustega. Liitlastevaheliste suhete teemalist kolmandat alagruppi juhtis belglane Paul-Henri Spaak ning NATO-väliseid arenguid käsitlevat neljandat alagruppi Hollandi professor C. L. Patijn Utrechti Ülikoolist. Ameerika, Briti ja Saksa diplomaatide osalemine Harmeli aruande valmimisel sai määravaks Harmeli poolt algselt üksnes Euroopa ettevõtmisena mõeldud ürituse muutumisel laiaulatuslikumaks programmiks, mis hõlmas kogu allianssi. Euroopa solidaarsuse rõhutamine USA surve vastu oleks olnud liiga kitsas vaatenurk.
|
|
|
Az, hogy az enyhülés végül miért töltött be olyan fontos szerepet a NATO történelmében és hogy a kisebb szövetségesek miért hallatták erőteljesebben hangjukat a 60-as évek közepére, egyaránt a változó geopolitikai környezetnek volt az eredménye. Míg az angolok és franciák szuezi kudarca eltérítette a figyelmet a Három Bölcs tanácsaitól, egy sor esemény mind a Szövetségen belül, mind a tömbök között elősegítette a Harmel-jelentés céljainak előmozdítását. Elsődleges szerepet játszott az az érzés, hogy a hidegháború az 1962-es kubai rakétaválság és az 1964-es berlini válság lezárulásával új szakaszába lépett. Mindkét esetben a Szovjetunió visszalépett a háború szakadékától – Kubában azzal, hogy kivonta rakétáit e szigetről, Berlin esetében pedig egy olyan szerződés aláírásával a Német Demokratikus Köztársasággal, amely nem tett említést Nyugat-Berlin státuszáról. Mindez olyan feltételezést eredményezett mindenekelőtt az európai szövetségesek körében, hogy a Szovjetunió és a Varsói Szerződés egyre inkább normális, bár ellenfelek közötti, kapcsolatokra törekszik a NATO-val. A Harmel-jelentés nyelvezete azt sugallta, hogy a feszültségek fokozatos enyhülése „nem képezi a végcélt, de része egy olyan hosszú távú folyamatnak, amelynek célja a kapcsolatok javításának előmozdítása és az európai rendezés elősegítése”.
|
|
|
Skýra má áhrif slökunarstefnunnar á sögu NATO og ástæðu þess að smærri ríki fóru að hafa meiri áhrif eftir miðbik sjöunda áratugs síðustu aldar með tilvísan í breytt landslag í alþjóðamálum þess tíma. Eins og klúður Breta og Frakka í Súes-deilunni dró athyglina frá tillögum „vitringanna þriggja“ urðu margvíslegir atburðir innan bandalagsins og milli austan- og vestantjaldslandanna til þess að markmiðum Harmel-skýrslunnar miðaði fram á við. Ein meginástæðan var sú að kalda stríðið hóf nýtt skeið eftir að Kúbudeilunni lauk 1962 og Berlínardeilunni 1964. Í báðum tilvikum snéru Sovétríkin frá barmi styrjaldar – á Kúbu með því að flytja burt eldflaugar sínar á eyjunni, og í Berlín með því að skrifa undir samning við Austur-Þýskaland þar sem ekkert var minnst á stöðu Vestur-Berlínar. Þetta leiddi til þess að sú skoðun fékk fylgi, sérstaklega meðal evrópsku bandalagsríkjanna, að Sovétríkin og Varsjárbandalagið væru að feta sig í átt að eðlilegum samskiptum við NATO, þó að fylkingarnar yrðu áfram á öndverðum meiði. Orðalag Harmel-skýrslunnar bendir til þess að þíðan sem fylgdi myndi ekki vera „lokatakmarkið, heldur hluti langtímaferlis er miðar að því að bæta samskipti og stuðla að sáttum í Evrópu.“
|
|
|
Rengiant ataskaitą dirbo ne tik mažųjų valstybių nariai. Tarp keturių specialios grupės, kurią suformavo tuomečio Generalinio Sekretoriaus Manlio Brosio vadovaujama Šiaurės Atlanto Taryba, pogrupių pranešėjų buvo Karlas Schutzas, J.H.A. Watsonas ir Foy Kohleris iš atitinkamai Vokietijos Federalinės Respublikos, Jungtinės Karalystės ir Jungtinių Amerikos Valstijų užsienio reikalų ministerijų. Watsonas ir Schutzas vadovavo 1 pogrupiui Rytų–Vakarų santykių klausimu, o Kohleris buvo 2 pogrupio bendrais gynybos klausimais pranešėjas. Belgas Paulas Henris Spaakas pirmininkavo 3 pogrupiui sąjungininkių tarpusavio klausimu, o olandas profesorius C.L. Patinas iš Utrechto universiteto dirbo 4 pogrupyje, skirtame įvykiams už NATO erdvės ribų. Amerikiečių, britų ir vokiečių diplomatų dalyvavimas rengiant Harmelio ataskaitą nulėmė, kad Harmelio pradinis dėmesys grynai Europos interesams išsiplėtė į platesnę, visą Aljansą apimančią programą – nebeužteko vien tik pabrėžti Europos solidarumą prieš JAV spaudimą.
|
|
|
Faptul că detenta urma să ocupe un loc atât de important în istoria NATO şi că vocile ţărilor mai mici s-au făcut auzite mai clar la mijlocul anilor 60 ai secolului trecut a fost consecinţa scenei politice în schimbare. Exact cum dezastrul anglo-francez din Suez a deviat atenţia de la sfatul Celor Trei Înţelepţi, câteva evenimente produse la interiorul Alianţei şi între cele două blocuri au servit la promovarea scopurilor urmărite de Raportul Harmel. Un factor principal l-a constituit sentimentul că Războiul Rece intrase într-o nouă fază, odată cu sfârşitul crizei rachetelor din Cuba în 1962 şi al crizei Berlinului în 1964. În ambele cazuri, Uniunea Sovietică se retrăsese în ultimul moment înainte de începerea unui război – în Cuba, prin retragerea rachetelor de pe insulă, iar în Berlin, prin semnarea unui tratat cu Republica Democrată Germană, care nu menţiona nimic despre statutul Berlinului de Vest. Drept urmare, în special aliaţii europeni au considerat că Uniunea Sovietică şi blocul Pactului de la Varşovia se îndreptau din ce în ce mai mult spre o relaţie normală cu NATO, deşi deseori caracterizată de adversitate. Limbajul Raportului Harmel sugerează că relaxarea care ar fi urmat nu reprezenta „scopul final ci o etapă a unui proces pe termen lung de promovare a unor relaţii mai bune şi de încurajare a implementării unui aranjament la nivel european”.
|
|
|
Тщательная работа по подготовке отчета была проделана не только представителями малых держав. Среди докладчиков от четырех подгрупп специальной группы, созданной Североатлантическим советом под председательством Манлио Брозио, являвшегося тогда генеральным секретарем НАТО, были: Карл Шутц, Дж. Г. А. Уотсон и Фой Колер, представлявшие, соответственно, внешнеполитические ведомства Федеральной Республики Германии, Великобритании и Соединенных Штатов. Уотсон и Шутц возглавили работу первой подгруппы, занимавшейся отношениями между Востоком и Западом, а Колер был назначен докладчиком от второй подгруппы, занимавшейся общими вопросами обороны. Бельгиец Поль-Анри Спаак возглавил третью подгруппу по взаимоотношениям между союзниками, а голландский профессор Утрехтского Университета C.Л. Патийн работал в четвертой подгруппе, изучавшей изменения обстановки за пределами зоны НАТО. Участие американских, британских и немецких дипломатов в составлении доклада Армеля имело принципиальное значение: первоначальная идея Армеля организовать чисто европейское совещание переросла в гораздо более широкую программу, охватившую весь Североатлантический союз. Если бы упор был сделан на европейской солидарности перед лицом давления США, это свидетельствовало бы об узости подхода.
|
|
|
A existovala ešte tretia transformácia medzinárodnej scény, ktorá zohrala svoju rolu pri príprave Harmelovho cvičenia, konkrétne dopad vojny vo Vietname na postavenie USA v rámci NATO. Táto vojna v juhovýchodnej Ázii mal zo začiatku podporu spojencov v NATO vzhľadom na argument, že Spojené štáty slúžia spoločnému záujmu, ktorým bolo zabrániť komunistickej expanzii pomocou Južnému Vietnamu. Toto tvrdenie mohlo byť pravdou začiatkom šesťdesiatych rokov, ale stratilo na dôveryhodnosti u Európanov po rýchlom príchode amerických jednotiek v roku 1965, ktorý premenil vietnamský konflikt na americkú vojnu. Do roku 1967 sa väčšina spojencov stala silnými oponentmi vojny, čiastočne kvôli stratám na životoch civilov, ale zväčša preto, lebo cítili, že vojna spôsobovala presun amerických zdrojov a jednotiek z Európy.
|
|
|
Toda spremembe na geopolitični sceni so povzročile, da je popuščanje napetosti v zgodovini Nata postalo tako pomembno in da so postali glasovi manjših držav sredi 60-ih let bolj slišni. Tako kot je angleško-francoski debakel okrog Sueza odvrnil pozornost od poročila treh modrecev, tako je cela serija dogodkov znotraj zavezništva in med obema blokoma govorila v prid ciljem Harmelovega poročila. Primarna gonilna sila je bil občutek, da je hladna vojna s koncem kubanske krize leta 1962 in berlinske krize 1964 vstopila v novo obdobje. V obeh primerih se je Sovjetska zveza umaknila tik pred vojno – v Kubi tako, da je umaknila svoje izstrelke z otoka, v Berlinu pa tako, da je podpisala pogodbo z Nemško demokratično republiko, ki ni omenjala statusa zahodnega Berlina. Zaradi teh dogodkov se je še posebej med evropskimi zaveznicami razvila domneva, da se Sovjetska zveza in varšavski blok vse bolj pomikata v smeri normalnih, pa čeprav včasih sovražnih odnosov z Natom. Harmelovo poročilo pravi, da posledična sprostitev napetosti ne bi bila "končni cilj, temveč je sestavni del dolgotrajnega procesa za spodbujanje boljših odnosov in evropske ureditve".
|
|
|
Detantın NATO tarihinde bu kadar önemli bir yer işgal etmesi ve küçük ülkelerin seslerinin 1960’ların ortalarında daha duyulur hale gelmesi, değişen jeopolitik manzaranın sonucuydu. İngiltere ve Fransa’nın Süveyş kanalı konusunda uğradıkları yenilgi nasıl dikkatleri Üç Akil Adamın önerisinden başka yöne çektiyse, İttifak içinde ve iki blok arasında meydana gelen birçok olay da Harmel Raporunun hedeflerini desteklemeye yaradı. Bu konudaki önemli bir faktör 1962’de Küba füze krizinin, 1964’te de Berlin krizinin sona ermesi ile Soğuk Savaşın yeni bir aşamaya girdiği duygusuydu. Bu iki olayda da Sovyetler Birliği savaşın kenarından döndü—Küba’da füzelerini adadan çekerek, Berlin’de Alman Demokratik Cumhuriyeti ile Batı Berlin’in statüsüne değinmeyen bir anlaşma imzalayarak. Sonuçta özellikle Avrupalı müttefikler arasında Sovyetler Birliği ve Varşova Paktının NATO ile ara sıra düşmanca da olsa giderek daha normal bir ilişkiye doğru ilerlediği şeklinde bir varsayım oluştu. Harmel Raporu, ifadesi itibariyle gerginliklerin zaman içinde azalmasının “son hedef olmayacağını, ancak daha iyi ilişkiler oluşturmak ve Avrupa için bir çözüm getirmek konusundaki uzun vadeli sürecin bir parçası olacağını” ima eder.
|
|
|
Внаслідок змін на геополітичній арені у середині 60-х розрядка зайняла важливе місце в історії НАТО, а до голосу менших держав Альянсу почали прислухатися. В той час як англо-французька суперечка щодо Суеца відволікла увагу від порад ”Трьох мудреців”, низка подій всередині Альянсу та у взаєминах між двома блоками сприяла досягненню цілей, визначених у Звіті Армеля. Після завершення Кубинської ракетної кризи 1962 року та Берлінської кризи 1964 року здавалось, що холодна війна увійшла в нову фазу. В обох вищезгаданих випадках Радянський Союз відступив за межі війни – він погодився вивезти свої ракети з Куби і підписав договір з Німецькою Демократичною Республікою, в якому не було посилань на статус Західного Берліна. В результаті цих подій в Альянсі, зокрема серед європейських країн, набула поширення думка, що Радянський Союз та Варшавський блок рухаються в напрямку до встановлення нормальних, хоча досить часто і суперечливих відносин з НАТО. У Звіті Армеля зазначалось, що подальше послаблення напруги не буде “кінцевою метою, але є складовою довготривалого процесу, спрямованого на покращання відносин та врегулювання європейської ситуації”.
|
