|
|
Byl to prostý názor, který však mířil hluboko k podstatě problému: doufá-li NATO, že zůstane nadále ústředním svazkem spojenců, bude muset přehodnotit a přeorientovat své hlavní strategické koncepce a úkoly, a to na základě současné situace, bez ohledu na zeměpis.
|
|
|
A la fin des années 1990, l'OTAN avait, parallèlement à des discussions sur son nouveau Concept stratégique, commencé à débattre de la question de savoir si elle devait étendre sa portée stratégique au-delà des frontières de l'Europe jusqu'au Moyen-Orient. Or, ce processus s'enlisa. En dépit des demandes insistantes de Washington, une majorité d'Alliés européens de l'époque préféra limiter le futur rôle de l'OTAN à la gestion de la sécurité en Europe et à la périphérie de l'Europe, sans aller jusqu'à envisager de futurs rôles potentiels au Moyen-Orient. Cette position s'avéra toutefois anachronique et s'éroda sous le poids des événements, tout comme, au début des années 1990, l'opinion conventionnelle voulant que l'OTAN ne puisse ni ne doive accepter des missions au-delà de sa défense territoriale se révéla inadéquate face au nouveau contexte international. A l'époque, le sénateur américain Richard G. Lugar résuma le dilemme de l'Alliance en ces termes : « Pour l'OTAN, c'est le hors zone ou hors service». Cette réflexion était simple mais profonde : si l'OTAN espérait demeurer l'alliance centrale de l'Occident, elle devait réexaminer et affronter les problèmes et défis stratégiques essentiels de cette période, sans tenir compte de leur lieu d'origine.
|
|
|
A finales de los años noventa la OTAN había empezado a debatir mientras elaboraba su nuevo Concepto Estratégico si debía extender su ámbito estratégico más allá de las fronteras de Europa hasta Oriente Medio, pero el proceso quedó atascado. A pesar de las peticiones de Washington, la mayoría de los Aliados europeos de aquella época preferían limitar las funciones de la OTAN a la gestión de la seguridad en Europa y sus zonas limítrofes sin cruzar la frontera que supondría asumir otras tareas en Oriente Medio. Este punto de vista resultó ser anacrónico y acabaría derrumbándose bajo el peso de los acontecimientos mundiales, al igual que ocurrió con la sabiduría tradicional dominante a principios de los noventa que sostenía que la Alianza no podía ni debía asumir misiones diferentes a la defensa tradicional, que se ha demostrado inadecuada para una época totalmente nueva. El senador norteamericano Richard G. Lugar resumió el dilema de la Alianza en ese momento con la frase que decía que la OTAN "saldría del área o quedaría fuera de juego". El argumento era simple pero profundo: si la OTAN quería seguir siendo la principal alianza occidental tendría que reconsiderar y abordar las principales cuestiones y retos estratégicos del momento, vengan de donde vengan.
|
|
|
Στα τέλη της δεκαετίας του 1990, το ΝΑΤΟ άρχισε να συζητά το κατά πόσο θα έπρεπε να επεκτείνει το στρατηγικό του φάσμα πέρα από τα σύνορα της Ευρώπης και προς την Μέση Ανατολή σε συνδυασμό με τις συζητήσεις πάνω στη νέα του Στρατηγική Αντίληψη. Όμως η διαδικασία αυτή σταμάτησε. Παρά την παρότρυνση της Ουάσιγκτον, την εποχή εκείνη η πλειοψηφία των Ευρωπαίων Συμμάχων προτιμούσε να περιορίσει τον μελλοντικό ρόλο του ΝΑΤΟ στη διαχείριση της ασφάλειας εντός και γύρω από την περιφέρεια της Ευρώπης και να μην περάσει την γραμμή με τους πιθανούς μελλοντικούς ρόλους στη Μέση Ανατολή. Μέχρι στιγμής η άποψη αυτή αποδείχθηκε ότι ήταν αναχρονιστική και ότι θα κατέρρεε κάτω από το βάρος των παγκοσμίων γεγονότων – όπως ακριβώς απεδείχθη ότι ήταν ανεπαρκής για μια νέα εποχή η συμβατική σοφία που στις αρχές της δεκαετίας του 1990 έλεγε ότι το ΝΑΤΟ δεν μπορούσε και δεν έπρεπε να εγκρίνει αποστολές πέρα από την εδαφική άμυνα. Ο Αμερικανός Γερουσιαστής Richard G. Lugar περιέγραψε το δίλημμα της Συμμαχίας την εποχή εκείνη με την φράση ότι το ΝΑΤΟ είτα θα «πάει εκτός περιοχής είτε θα μείνει χωρίς δουλειά». Το μήνυμα ήταν απλό αλλά βαθυστόχαστο: αν το ΝΑΤΟ επιθυμούσε να παραμείνει η καίρια συμμαχία της Δύσης, θα πρέπει να σκεφθεί και πάλι και να αντιμετωπίσει τα καίρια στρατηγικά θέματα και τις προκλήσεις της ημέρας, ασχέτως του από που προερχόντουσαν.
|
|
|
По време на косовската кампания Съединените щати предоставиха 75 % от силите на НАТО и с това предопределиха хода и мащаба на битката. В резултат на това европейските съюзници се почувстваха маргинализирани, осъзнавайки, че в армиите им има сериозни пропуски в области като командване, контрол, комуникации, разузнаване, наблюдение и целеуказване, „умните” оръжия и техниката за денонощна работа при всякакви атмосферни условия. За мнозина американци Косово разкри границите на съвместното водене на война, и с право или не, това повлия на вижданията на САЩ за НАТО. В Косово се очерта и бъдещата тенденция европейците да поемат опазването на мира, след като американските бойци напуснат сцената.
|
|
|
I 1990'ernes slutning havde NATO indledt en debat om, hvorvidt det skulle udvide sin strategiske rækkevidde til områder uden for Europa og ind i Mellemøsten i forbindelse med diskussioner om dets nye Strategiske Koncept. Men den proces gik i stå. Til trods for Washingtons opfordringer foretrak flertallet af de europæiske allierede at begrænse NATO's fremtidige rolle til at håndtere sikkerhed i og omkring Europas periferi og ikke at overskride grænsen for mulige fremtidige roller i Mellemøsten. Men det synspunkt viste sig at være anakronistisk og ville smuldre under vægten af virkelige globale begivenheder. Man kan sammenligne det med den forestilling, som herskede i 1990'ernes begyndelse om, at NATO ikke skulle tilpasse sig opgaver, som ikke var territorialforsvar, men som i den nye tid har vist sig at være utilstrækkelig. Den amerikanske senator Richard G. Lugar udtrykte Alliancens dilemma meget udmærket dengang, da han sagde, at hvis NATO ikke gik uden for sit område, ville den miste sin relevans ("out of area or out of business"). Pointen var enkel, men dyb. Hvis NATO ønskede at forblive Vestens centrale alliance, skulle den genoverveje og håndtere vore dages centrale strategiske spørgsmål og udfordringer, uanset hvor de stammede fra.
|
|
|
1990. aastate lõpupoole oli NATOs seoses uue strateegilise kontseptsiooni arutamisega alanud ka arutelu, kas laiendada oma tegevuse strateegilist ulatust väljapoole Euroopat ja sealhulgas Lähis-Itta. See protsess siiski seiskus. Washingtoni pealekäimisest hoolimata eelistas enamik Euroopa liitlasi tol ajal piirata NATO tulevasi ülesandeid julgeoleku korraldamisega Euroopa ääremaadel ja nende ümbruses ning mitte ületada piiri, mis tähendanuks võimalikke tulevasi funktsioone Lähis-Idas. Ometi osutus see seisukoht anakronistlikuks, kippudes maailmas tegelikult toimuvate sündmuste raskuse all lagunema – täpselt nii, nagu uuel ajastul on osutunud ebapiisavaks 1990. aastate alguse tarkus, et NATO ei saa ega tohi võtta endale muid ülesandeid peale territoriaalse kaitse. Ameerika Ühendriikide senaator Richard G. Lugar sõnastas alliansi tollaegse dilemma fraasiga „kas minna väljapoole oma territooriumi või pankrotti”. Asja mõte oli lihtne, kuid põhjapanev: kui NATO loodab jääda läänemaailma keskseks alliansiks, peab ta ümber hindama tänased kesksed strateegilised küsimused ja väljakutsed ning nendega tegelema, hoolimata nende allikast.
|
|
|
A megelőző cselekvés azonban nem mindig jelenti azt, hogy gyorsan az erő alkalmazásához folyamodunk. Bármilyen fontos is az NRF számára, hogy képes legyen hatékonyan, az intenzitási skála felső végében tevékenykedni, mindenekelőtt mozgékonysága és expedíciós jellege segíthet a konfliktus megelőzésében. Azon kívül, hogy képes részt venni olyan békeidős programokban, amelyek segítik a nemzeti intézmények megerősítését, az NRF mozgékonysága és expedíciós jellege biztosítja a Szövetség számára azt a katonai képességet, hogy rosszabbodó helyzet elrettentési szakasza során kis méretű haderőt juttasson el a helyszínre. Ennek a haderőnek a jelenléte egy humanitárius válság során például segíthet a helyzet stabilizálásában, mielőtt az elfajulna, sőt akár hozzájárulhat egy végső politikai rendezés feltételeinek megteremtéséhez anélkül, hogy ezt jelentős számú áldozat előzné meg. Különösen egy humanitárius válságnál jobb egy potenciális katasztrófa előtt felvonulni, mint várni addig, amíg az bekövetkezik és aztán megbirkózni a következményekkel.
|
|
|
Í lok tíunda áratugarins hófust skoðanaskipti um það hjá NATO hvort bandalagið ætti að víkka sjóndeildarhring sinn í varnarmálum út fyrir landamæri Evrópu og inn í Mið-Austurlönd í tengslum við umræðurnar um nýja varnarstefnu bandalagsins. En það ferli tafðist. Þrátt fyrir hvatningu stjórnvalda í Washington kaus meirihluti bandalagsríkjanna í Evrópu á þeim tíma fremur að takmarka framtíðarhlutverk NATO við umsjón öryggismála innan og umhverfis jaðra Evrópu og að hætta sér ekki út í umræður um hugsanlegt framtíðarhlutverk í Mið-Austurlöndum. Það viðhorf reyndist hins vegar vera úr takti við tímann og reyndist rangt í ljósi heimsviðburðanna – rétt eins og sá viðtekni vísdómur í upphafi tíunda áratugarins að NATO gæti ekki og ætti ekki að taka að sér aðgerðir utan ramma landvarna hafði reynst rangur á nýrri öld. Richard G. Lugar, þingmaður í Bandaríkjunum, náði einmitt að lýsa ógöngunum sem bandalagið var í á þeim tíma með þeirri athugasemd að NATO yrði að „leggjast út eða leggjast af”. Yfirlýsingin var einföld en merkingin djúp: ef NATO vonaðist til þess að vera það bandalag sem myndaði grunninn að vestrænni samvinnu yrði það að hugsa málin upp á nýtt og ráðast til atlögu við þau málefni og viðfangsefni sem væru í brennidepli í öryggismálum samtímans, alveg óháð því hvaðan þau stöfuðu.
|
|
|
Dešimtojo dešimtmečio pabaigoje NATO, aptardama savo naująją Strateginę koncepciją, pradėjo diskusijas, ar nereikėtų plėsti savo strateginę aprėptį už Europos sienų į Vidurio Rytus. Tačiau šis procesas užstrigo. Nepaisant Vašingtono raginimų, dauguma Europos valstybių sąjungininkių tuo metu buvo linkusios verčiau riboti NATO būsimą vaidmenį ir užsiimti saugumo reikalais Europos viduje ir aplink jos pakraščius, neperžengiant galimų būsimų vaidmenų Vidurio Rytuose ribos. Tačiau šis požiūris pasirodė esąs atsilikęs nuo laikmečio, kuris subliūško nuo tikrovės įvykių svorio – taip jau buvo atsitikę ir dešimtojo dešimtmečio pradžioje, kai konvencionali išmintis, kad NATO negalėtų ir neturėtų imtis kitokių misijų, o tik teritorinės gynybos, pasirodė nebeatitinkanti naujosios eros reikalavimų. JAV senatorius Richardas G. Lugaras puikiai išreiškė tuometinę Aljanso dilemą lakia fraze, kad NATO turėtų „arba eiti už erdvės ribų, arba nutraukti veiklą“. Mintis buvo paprasta, bet aiški – jei NATO norės išlikti pagrindine Vakarų sąjunga, jai teks pakeisti mąstymą ir užsiimti pagrindinėmis nūdienos strateginėmis problemomis ir iššūkiais, nesvarbu, iš kur jie kiltų.
|
|
|
În decursul a ceva mai mult de un deceniu, NATO s-a transformat dintr-o alianţă axată pe apărare colectivă în cea mai experimentată forţă de menţinere a păcii din lume. În timpul războiului din Golf de la începutul ultimului deceniu al secolului trecut, NATO s-a aflat de aceeaşi parte a baricadei cu Franţa, Marea Britanie şi alţi aliaţi europeni, care au contribuit la coaliţia condusă de SUA pentru alungarea forţelor irakiene din Kuweit. În 1995, NATO ocupase deja principala poziţie, lansând o campanie aeriană în Bosnia-Herţegovina, care a contribuit la încheierea a trei ani şi jumătate de lupte în această ţară, şi conducând apoi o forţă de 60.000 de militari pentru supervizarea implementării aspectelor militare ale acordului de pace. Ulterior, NATO şi-a extins rolul în teren, trecând de la construirea păcii la menţinerea păcii şi apoi la construirea unei naţiuni.
|
|
|
В конце девяностых годов в связи с обсуждением новой стратегической концепции НАТО началась дискуссия о необходимости расширения ее стратегической зоны с выходом за границы Европы и включением в нее Ближнего Востока. Но тогда этот процесс зашел в тупик. Несмотря на призывы Вашингтона, в то время большинство европейских союзников предпочло ограничить будущую роль НАТО обеспечением безопасности в Европе и вокруг ее периферии, не переходя к решению возможных будущих задач на Ближнем Востоке. Однако эта точка зрения оказалась анахронизмом и рухнула под весом событий реального мира - точно так же как оказались неадекватными в новую эпоху расхожие представления, существовавшие в начале девяностых годов, о том, что НАТО не может и не должна браться за решение других задач, кроме территориальной обороны. В то время американский сенатор Ричард Дж. Лугэр четко определил эту дилемму Североатлантического союза, заявив, что НАТО должна “выйти за пределы зоны своей ответственности или вообще уйти со сцены”. Идея была проста, но имела глубокий смысл: если НАТО хочет продолжать быть главным союзом Запада, то она должна переосмыслить и решить важнейшие стратегические проблемы, а также заняться отражением современных вызовов, независимо от того, откуда они исходят.
|
|
|
Koncom deväťdesiatych rokov začalo NATO v súvislosti s diskusiami o svojej novej strategickej koncepcii uvažovať o tom, či by malo rozšíriť svoj strategický záber za hranice Európy a na Stredný východ. Tento proces sa však pozastavil. Napriek naliehaniu Washingtonu sa vtedy väčšina európskych Spojencov rozhodla radšej obmedziť budúcu úlohu NATO na kontrolovanie bezpečnosti v okrajových regiónoch Európy a v ich blízkom okolí a neprekročiť hranicu v otázke možných budúcich úloh na Strednom východe. Tento názor sa však ukázal ako anachronizmus a pod váhou reálnych svetových udalostí zanikol – práve tak, ako všeobecne uznávaný názor zo začiatku deväťdesiatych rokov, že NATO sa nemôže a nemalo by sa podujímať na misie prekračujúce úlohu obrany svojho teritória, ktorý sa pre novú éru ukázal ako neadekvátny. Americký senátor Richard G. Lugar vtedy vyjadril dilemu Aliancie slovami, že NATO „bude pôsobiť aj mimo svojho územia, alebo skončí“ (“go out of area or out of business”). Výrok to bol jednoduchý, ale s hlbokým významom: ak NATO chcel zostať ústrednou alianciou Západu, musí prehodnotiť a riešiť hlavné strategické otázky a výzvy súčasnosti bez ohľadu na to, odkiaľ pochádzajú.
|
|
|
V poznih 90-ih letih je Nato hkrati z razpravami o novem strateškem konceptu začel debato o razširitvi svojega strateškega delovanja izven evropskih meja na Bližnji vzhod. Toda ta proces se je zaustavil. Kljub pozivom Washingtona je večina evropskih zaveznic raje omejevala bodočo vlogo Nata na obvladovanje varnosti na obrobju Evrope in okoli nje in ni hotela prestopiti meje glede potencialne bodoče vloge na Bližnjem vzhodu. Toda to stališče se je izkazalo za anahronistično in se je sesulo pod težo dejanskih dogodkov v svetu – tako kot se je tradicionalno prepričanje v zgodnjih 90-ih, da se Nato ne more in ne sme vključiti v misije, pri katerih ne gre za obrambo lastnega ozemlja, v novejšem času izkazalo za neustrezno. Ameriški senator Richard G. Lugar je opisal precep zavezništva s stavkom, da "bo Nato bodisi razširil svoje delovanje na območje izven ozemlja članic Nata ali pa bo prenehal delovati". Smisel je preprost, toda globok: če želi Nato ostati osrednje zavezništvo Zahoda, mora znova proučiti in začeti reševati osrednja strateška vprašanja in izzive današnjega časa, ne glede na njihov izvor.
|
|
|
1990’lı yılların sonlarında NATO, yeni Stratejik Kavram’daki tartışmalarla bağlantılı olarak, stratejik çapını Avrupa sınırlarının dışına, Orta Doğu’ya doğru genişletip genişletmemeyi tartışmaktaydı. Ancak bu süreç havada kaldı. Washington’un ısrarlarına rağmen o sıralarda birçok Avrupalı Müttefik NATO’nun gelecekteki rolünün Avrupa ve çevresindeki güvenliğin yönetimi ile sınırlı kalmasını tercih ediyor, Orta Doğu’daki potansiyel rolleri üstlenmesini istemiyorlardı. Ancak olaylar bu düşüncelerin artık zamanını doldurduğunu ve gerçek olaylar karşısında yıkılacağını gösterdi. 1990’ların başlarında NATO’nun alan savunması dışında misyonlar üstlenemeyeceği ve de üstlenmemesi gerektiği konusundaki geleneksel düşüncenin yeni yüzyıl için yetersiz kaldığı kanıtlanmıştı. İttifak’ın içinde bulunduğu ikilemi en iyi ABD’li Senatör Richard G. Lugar’ın sözleri açıklıyordu: “İttifak ya alan dışına çıkacak ya da işsiz kalacak”. Lugar’ın değindiği nokta son derece açık ama aynı zamanda ciddiydi: eğer NATO bir Batı ittifakı olarak kalmayı istiyorsa, nereden gelirse gelsin, günün stratejik konuları ve tehditleri üzerinde bir kere daha düşünmeli ve bunları ele almalıydı.
|
|
|
Наприкінці 90-х, в межах обговорення нової Стратегічної концепції НАТО, почались дискусії щодо можливості розширення стратегічного простору Альянсу за межі Європи, до Близького Сходу. Але цей процес не отримав розвитку. Незважаючи на наполегливість Вашингтона, в той час більшість європейських членів Альянсу вважали за краще обмежити майбутню роль НАТО завданнями безпеки в Європі та навколо її периферії і не переходити межу, пов’язану з обговореннями потенційної ролі НАТО на Близькому Сході. Однак такий підхід виявився анахронізмом, який не витримав ваги реальних подій в світі – так само, як поширена на початку 90-х думка про те, що НАТО не може і не повинна брати на себе виконання місій поза межами територіальної оборони виявилась невідповідною вимогам нової ери. Американський сенатор Річард Лугар сформулював дилему, що стояла тоді перед Альянсом, наступним чином: НАТО доведеться “вийти за межі своєї території або відійти від справ”. Думка проста, але принципово важлива: якщо НАТО прагне залишитись головним західним Альянсом, вона повинна переглянути основні стратегічні завдання і проблеми сучасності і виробити нові підходи до їх вирішення, незалежно від того, де вони виникають.
|
