|
|
Lange was aantoonbaar de meest invloedrijke figuur in Scandinavië geweest. Hij had in 1949 betoogd dat Noorwegen en Denemarken ook tot de NAVO moesten toetreden, en zich niet in een Scandinavisch bondgenootschap met Zweden moesten verenigen.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino, the chairman, and Lester B. Pearson all had histories of strong affiliation with NATO. Lange had arguably been the most influential figure in Scandinavia arguing for Norway and Denmark to join NATO in 1949, rather than participating in a Nordic alliance with Sweden. Pearson had signed the North Atlantic Treaty for Canada and headed the Canadian delegation to the United Nations from 1948 to 1957. He proposed the UN Emergency Force to control the Suez crisis, and won the Nobel Peace Prize in 1957. Together with Professor Martino, a leading advocate of European unity (and father of Italy's current defence minister, Antonio Martino), they were impressive representatives of the smaller nations.
|
|
|
Halvord Lange, Gaetano Martino, le président, et Lester Pearson étaient des partisans convaincus de l'OTAN. Halvord Lange était probablement la personnalité qui avait exercé la plus forte influence en Scandinavie en faveur d'une adhésion de la Norvège et du Danemark à l'Alliance en 1949, plutôt qu'à une alliance nordique avec la Suède. Signataire du Traité de l'Atlantique Nord pour le Canada, Lester Pearson dirigea pour sa part la délégation canadienne aux Nations Unies de 1948 à 1957. Après avoir proposé la création de la Force d'urgence des Nations Unies afin de maîtriser la crise de Suez, il devait obtenir le Prix Nobel de la paix en 1957. Avec le professeur Gaetano Martino, l'un des principaux défenseurs de l'unité européenne (et père de l'actuel ministre italien de la Défense, Antonio Martino), ce trio était donc composé de représentants éminents des petits pays.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino (Vorsitzender) und Lester B. Pearson konnten alle auf eine Geschichte enger Kontakte mit der NATO zurückblicken. Lange war 1949 in Skandinavien wohl der einflussreichste Befürworter des Beitritts Norwegens und Dänemarks zur NATO gewesen und hatte sich gegen eine Teilnahme an einem Nordischen Bündnis mit Schweden ausgesprochen. Pearson hatte den Nordatlantikvertrag für Kanada unterzeichnet und leitete von 1948 bis 1957 die Vertretung seines Landes bei den Vereinten Nationen. Um die Sueskrise zu lösen, schlug er eigene Truppen der Vereinten Nationen (UN Emergency Force) vor, und 1957 wurde er mit dem Friedensnobelpreis ausgezeichnet. Gemeinsam mit Professor Martino, einem führenden Befürworter des europäischen Einigungswerks (und dem Vater des jetzigen italienischen Verteidigungsministers Antonio Martino), waren sie äußerst angesehene Vertreter der kleineren Mitgliedstaaten.
|
|
|
En 1956 el problema residía en la exclusión permanente del proceso de toma de decisiones de los Aliados más pequeños. Aunque la OTAN se enorgullecía de adoptar sus decisiones por consenso (el "método OTAN"), en muchas ocasiones ese consenso se alcanzaba tras una acción unilateral del principal Aliado o tras una serie de consultas restringidas entre las grandes potencias, que dejaban a un lado a los restantes miembros. Para fortalecer la Alianza reconciliando esas naciones, el Consejo nombró a una serie de estadistas de la misma talla que los que en 1951 formaron el Comité de los Tres, provenientes esta vez de tres de los países más perjudicados.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino, il presidente, e Lester B. Pearson erano tutti coerentemente favorevoli alla NATO. Lange era probabilmente la figura più influente della Scandinavia, avendo sostenuto l'adesione di Norvegia e Danimarca alla NATO nel 1949, piuttosto che partecipare ad un'alleanza dei Paesi del nord con la Svezia. Pearson aveva sottoscritto il Trattato Nord Atlantico per il Canada ed era stato a capo della delegazione canadese alle Nazioni Unite dal 1948 al 1957. Aveva proposto l'utilizzo della Forza d'emergenza dell'ONU per controllare la crisi di Suez, ed aveva ottenuto il premio Nobel per la Pace nel 1957. Insieme al professor Martino, ardente propugnatore dell'unità europea (e padre dell'ex ministro della difesa italiano, Antonio Martino), rappresentavano al più alto livello le nazioni più piccole.
|
|
|
اشتُهر هالفارد لانج Halvard Lange ورئيس لجنة الحكماء الثلاثة جيتانو مارتينو Gaetano Martino وليستر بيرسون Lestrer Pearson بتأييدهم القوي لمنظمة حلف شمالي الأطلسي. وكان السيد لانج Lange من أوسع الشخصيات السياسية الإسكندنافية نفوذاً، بدليل أنه كان الرجل الذي أقنع النرويج والدنمارك بالانضمام إلى منظمة حلف شمالي الأطلسي، فانضمتا إلى الناتو في عام 1949، بدلاً من الدخول في تحالف الشمال إلى جانب السويد. أما بيرسون Pearson فهو الرجل الذي وقّع معاهدة حلف شمالي الأطلسي باسم كندا وكان رئيس البعثة الكندية لدى الأمم المتحدة من عام 1948 إلى عام 1957، وهو الذي اقترح إرسال قوة طوارئ دولية إلى مصر لمعالجة أزمة السويس. كما أن بيرسون نال جائزة نوبل للسلام في عام 1957، واعتُبر إلى جانب الأستاذ مارتينو ـ وهو أحد أبرز مؤيدي الوحدة الأوروبية (ووالد وزير الدفاع الإيطالي الحالي، أنطونيو مارتينو) ـ من أبرز ممثلي الدول الصغيرة بحلف الناتو.
|
|
|
Οι Halvard Lange, Gaetano Martino, ο πρόεδρος, και ο Lester B. Pearson είχαν όλοι τους ιστορία στενών σχέσεων με το ΝΑΤΟ. Ο Lange ευλόγως ήταν η πλέον σημαίνουσα προσωπικότητα στην Σκανδιναβία που υποστήριζε την είσοδο της Νορβηγίας και της Δανίας στο ΝΑΤΟ το 1949, αντί της συμμετοχής σε μια σκανδιναβική συμμαχία με τη Σουηδία. Ο Pearson είχε υπογράψει την Συνθήκη του Βορείου Ατλαντικού για τον Καναδά και ήταν επικεφαλής της καναδικής αντιπροσωπείας στα Ηνωμένα Έθνη από το 1948 έως το 1957. Πρότεινε την Δύναμη Έκτακτης Ανάγκης του ΟΗΕ για τον έλεγχο της κρίσης του Σουέζ, και κέρδισε το Νόμπελ Ειρήνης το 1957. Μαζί με τον Καθηγητή Martino, έναν επιφανή θιασώτη της ευρωπαϊκής ενότητας (και πατέρα του σημερινού υπουργού Άμυνας της Ιταλίας, Antonio Martino), αποτελούσαν τους εντυπωσιακούς αντιπροσώπους των μικρότερων κρατών.
|
|
|
Халвард Лавге, председателят Гаетано Мартино и Лестър Пирсън и тримата са тясно свързани с НАТО. Ланге е най-влиятелната фигура в скандинавските страни,, пледирала Норвегия и Дания да се присъединят към НАТО през 1949 г., вместо да се включват в северен алианс с Швеция. Пирсън подписва Северноатлантическия договор за Канада и оглавява канадската делегация към ООН от 1948 г. до 1957 г. Той предлага извънредни сили на ООН да контролират Суецката криза и спечелва Нобелова награда за мир през 1957 г. Заедно с професор Мартино, един от водещите защитници на европейското единство (и баща на сегашния италиански министър на отбраната Антонио Мартино), те са забележителни представители на по-малките държави.
|
|
|
Halvord Lange, Gaetano Martino jako předseda, a Lester B.Pearson měli s NATO již dlouholeté vazby. Halvord Lange byl ve Skandinávii pravděpodobně nejvlivnější osobností, která v roce 1949 prosazovala vstup Norska a Dánska do NATO, spíše než účast ve Skandinávské alianci se Švédskem. Lester B.Pearson podepsal Severoatlantickou smlouvu za Kanadu a od roku 1948 do roku 1957 stál v čele kanadské delegace v OSN. Byl tím, kdo navrhl, aby řešením Suezské krize byly pověřeny pohotovostní jednotky OSN, a v roce 1957 získal Nobelovu cenu míru. Společně s profesorem Martinem, velkým zastáncem evropské jednoty (a otcem současného italského ministra vnitra Antonia Martina), se stal impozantním zástupcem méně významnějších států.
|
|
|
Halvard Langel, komitee esimehel Caetano Martinol ja Lester Pearsonil olid ammused tugevad sidemed NATOga. Väidetavasti oli Lange Skandinaavia maade mõjukaim tegelane, kes 1949. aastal propageeris Norra ja Taani astumist NATOsse, selle asemel et osaleda Põhjala liidus Rootsiga. Pearson oli Kanada nimel kirjutanud alla Põhja-Atlandi lepingule ja juhtinud aastail 1948–1957 Kanada delegatsiooni Ühinenud Rahvaste Organisatsioonis. Ta tegi ÜRO-le ettepaneku moodustada Suessi kriisi ohjeldamiseks ÜRO politseijõud ja pälvis 1957. aastal Nobeli rahupreemia. Koos professor Martinoga, Euroopa ühtsuse eestkõnelejaga (kes muu hulgas on Itaalia praeguse kaitseministri Antonio Martino isa), olid nad väiksemate riikide muljetavaldavad esindajad.
|
|
|
Halvard Lange, az elnök, Gaetano Martino és Lester Pearson közismerten szorosan kötődött a NATO-hoz. Lange vitathatatlanul a legbefolyásosabb személy volt Skandináviában, aki 1949-ben a Svédországgal az Északi Szövetségben való együttműködés helyett, Norvégia és Dánia NATO-csatlakozása mellett érvelt. Pearson írta alá az Észak-atlanti Szerződést Kanada részéről, és vezette Kanada ENSZ-küldöttségét 1948 és 1957 között. Ő javasolta a szuezi válság idején ENSZ-erők küldését és kapta meg 1957-ben a Nobel-békedíjat. Martino professzorral, az európai egység közismert szorgalmazójával (Olaszország jelenlegi védelmi miniszterének, Antonio Martino édesapjával) együtt a kisebb országok nagy kaliberű képviselői voltak.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino, formaður nefndarinnar, og Lester B. Pearson voru allir tengdir Atlantshafsbandalaginu traustum böndum. Lange var að öllum líkindum áhrifamestur þeirra framámanna í Skandínavíu sem hvöttu til þess að Noregur og Danmörk gerðust aðildarþjóðir að Atlantshafsbandalaginu 1949, í stað þess að taka þátt í norrænu bandalagi með Svíþjóð. Pearson hafði skrifað undir Norður-Atlantshafssamninginn fyrir Kanada og leiddi sendinefnd Kanada hjá Sameinuðu þjóðunum frá 1948 til 1957. Hann lagði til að hersveitir á vegum SÞ tækju að sér hlutverk í Súes deilunni, og hlaut friðarverðlaun Nóbel 1957. Hann og prófessor Martino, einn helsti málsvari sameiningar í Evrópu (og faðir núverandi varnarmálaráðherra Ítalíu, Antonio Martino), voru tilkomumiklir málsvarar smærri þjóðanna.
|
|
|
Halvardas Lange, Gaetanas Martino (pirmininkas) ir Lesteris B. Pearsonas jau ne pirmus metus buvo glaudžiai susiję su NATO. Lange, be abejonės, buvo pats įtakingiausias asmuo Skandinavijoje, 1949 m. dėjęs pastangas, kad Norvegija ir Danija verčiau stotų į NATO, o ne dalyvautų Šiaurės aljanse su Švedija. Pearsonas Kanados vardu pasirašė Šiaurės Atlanto sutartį ir 1948-1957 m. vadovavo Kanados delegacijai prie Jungtinių Tautų. Jis pasiūlė, kad JT greitojo reagavimo pajėgos kontroliuotų Sueco krizę ir 1957 m. laimėjo Nobelio taikos prizą. Kartu su profesoriumi Martino, vienu iš svarbiausių Europos vienybės propaguotoju (ir dabartinio Italijos gynybos ministro Antonio Martino tėvu), jie buvo įspūdingi mažesniųjų šalių atstovai.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino oraz przewodniczący Lester B. Pearson mieli wszyscy długoletnie silne powiązania z NATO. Lange był prawdopodobnie najbardziej wpływową postacią w Skandynawii argumentującą za przystąpieniem Norwegii i Danii do NATO w 1949 roku, kosztem współuczestniczenia w Sojuszu Nordyckim ze Szwecją. Pearson podpisał Traktat Północnoatlantycki w imieniu Kanady i przewodniczył delegacji kanadyjskiej w ONZ od 1948 do 1957 roku. Zaproponował powołanie Sił Kryzysowych ONZ do kontrolowania kryzysu sueskiego i otrzymał Nagrodę Nobla w 1957 roku. Wspólnie z profesorem Martino, czołowym adwokatem jedności europejskiej (oraz ojcem aktualnego włoskiego ministra obrony Antonio Martino), stanowili oni imponującą reprezentację mniejszych państw członkowskich.
|
|
|
Halvard Lange, Gaetano Martino, preşedintele, şi Lester B. Pearson aveau în comun un trecut puternic legat de NATO. Se poate spune că Lange a fost cea mai influentă figură scandinavă care a pledat în favoarea aderării Norvegiei şi Danemarcei la NATO în 1949 şi nu pentru participarea acestora la o alianţă a nordului cu Suedia. Pearson semnase Tratatul Nord Atlantic pentru Canada şi condusese delegaţia canadiană la ONU între 1948 şi 1957. El a propus ca Forţa de Urgenţă a ONU să controleze criza Suezului şi a câştigat un Premiu Nobel pentru Pace în 1957. Împreună cu profesorul Martino, un avocat recunoscut al unităţii Europei (şi tatăl actualului ministru italian al apărării, Antonio Martino), ei erau reprezentanţi impresionanţi ai ţărilor mai mici.
|
|
|
Халвард Ланге, Гаетано Мартино, (председатель), и Лестер Б. Пирсон были давними сторонниками НАТО. Ланге был, вероятно, самой влиятельной фигурой в Скандинавии, выступавшей за присоединение Норвегии и Дании к НАТО в 1949 году, в противовес участию в Скандинавском союзе с Швецией. Пирсон подписал Североатлантический договор от имени Канады и с 1948 г. по 1957 г. возглавлял канадскую делегацию в ООН. Он предложил создать чрезвычайные силы ООН для контроля над Суэцким кризисом, и в 1957 г. стал лауреатом Нобелевской премии мира. Вместе с профессором Мартино, ведущим сторонником европейского единства (и отцом нынешнего министра обороны Италии Антонио Мартино), они были внушительными представителями малых государств-членов НАТО.
|
|
|
Aj v roku 1956 pretrvával problém vylučovania menších členov Aliancie z rozhodovacieho procesu. Hoci sa NATO pýšilo, že rozhodnutia prijíma konsenzom, takzvanou „metódou NATO”, konsenzus bol často výsledkom buď jednostranného rozhodnutia najväčšieho člena, alebo bol dohodnutý na uzavretom rokovaní hlavných mocností. Ostatní členovia NATO boli ponechaní stranou. Na posilnenie Aliancie uzmierením menších štátov Rada vymenovala politikov rovnakého rangu, ako boli členovia Výboru troch v roku 1951, čím vyslala pozitívny signál trom nespokojným krajinám.
|
|
|
Halvard Lange, predsedujoči Gaetano Martino in Lester B. Pearson so bili v preteklosti vsi močno povezani z Natom. Lange naj bi bil najvplivnejša osebnost v Skandinaviji, ki se je zavzemala, da sta Norveška in Danska leta 1949 postali članici Nata, namesto da bi se vključili v Nordijsko zavezništvo skupaj s Švedsko. Pearson je podpisal Severnoatlantsko pogodbo v imenu Kanade in je v letih od 1948 do 1957 vodil kanadsko delegacijo pri Združenih narodih. Predlagal je krizne sile ZN za obvladovanje sueške krize in leta 1957 prejel Nobelovo nagrado za mir. Skupaj s profesorjem Martinom, vodilnim zagovornikom evropske enotnosti (in očetom italijanskega obrambnega ministra Antonia Martina), so bili nadvse ugledni predstavniki manjših držav.
|
|
|
Halvard Lange, Komite Başkan Gaetano Martino, ve Lester B. Pearson NATO ile güçlü bağlara sahiptiler. İskandinavya’nın ileri gelen şahsiyetlerinden olan Halvard Lange, 1949’da Norveç ve Danimarka’nın İsveç ile birlikte bir Nordik İttifak yerine NATO’ya katılmalarını savunmuştu. Pearson, Kanada adına Kuzey Atlantik Antlaşmasını imzalamış ve 1948’den 1957’ye kadar Kanada’nın Birleşmiş Milletler Delegasyonunun başkanlığını yapmıştı. BM Acil Barış Gücünün Süveyş krizini yönetmesini önermiş, ve 1957’de Nobel Barış Ödülünü kazanmıştı. Profesör Martino Avrupa’nın bütünlüğünün en önde gelen savunucusu (ve İtalya’nın bugünkü savunma Bakanı Antonio Martino’nun babası) idi. Bu son derece etkileyici üç kişi de küçük devletlerin temsilcileri idiler.
|
|
|
Halvardam Langem, Gaetano Martino - priekšsēdētājam un Lesteram B.Pīrsonam – visiem bija ciešas sadarbības pieredze ar NATO. Lange, neapšaubāmi, bija pati ietekmīgākā persona Skandināvijā, kas veda sarunas par Norvēģijas un Dānijas uzņemšanu NATO 1949.gadā pretēji priekšlikumam kopā ar Zviedriju piedalīties Ziemeļvalstu aliansē. Pīrsons bija parakstījis Ziemeļatlantijas līgumu Kanādas vārdā un no 1948. līdz 1957.gadam vadīja Kanādas delegāciju ANO. Viņš piedāvāja ANO Ārkārtas spēkiem kontrolēt Suecas krīzi un ieguva Nobela balvu 1957.gadā. Kopā ar profesoru Martino, vadošo Eiropas vienotības aizstāvi (un patreizējā Itālijas aizsardzības ministra Antonio Martino tēvu), viņi bija ietekmīgi mazāko valstu pārstāvji.
|
|
|
У 1956 році залишалось невирішеним питання виключення невеликих країн Альянсу з процесу прийняття рішень. Хоча НАТО пишалась тим, що всі рішення приймаються “методом НАТО”, тобто на основі консенсусу, цей консенсус часто досягався або після односторонніх дій потужних держав Альянсу, або через обмежені консультації між великими державами. Інші країни НАТО залишались осторонь. Аби зміцнити Альянс і заспокоїти ці країни, Північноатлантична рада прийняла рішення призначити до складу Комітету трьох державних діячів, відомих не менше, ніж ті, хто працював у “Комітеті трьох” в 1951 році і тим самим задовольнити три країни, що мали претензії.
|
